Що таке кіднепінг?

Що таке кіднепінг?

Кіднепінг — це термін, який використовують для опису викрадання дітей. За останні кілька років, на жаль, воно стало поширеним явищем. Відповідальність за викрадення людини закріплюється ст. 146 Кримінального кодексу України.

Відповідно до її ч.1 ст.146 КК України, незаконне позбавлення волі чи викрадення людини караються обмеженням волі на строк до 3 років або позбавленням волі на той самий строк.

Згідно з ч.2 цієї ж статті, ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього чи з корисливих мотивів, щодо 2-х чи більше осіб/за попередньою змовою групою осіб/способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого/що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань/із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, — караються обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк.

Кваліфікуючою ознакою незаконного позбавлення волі чи викрадення людини є вчинення цього діяння щодо малолітньої, а не неповнолітньої особи. Отже, викрадення малолітньої дитини кваліфікується за ч.2 ст.146 ККУ, а неповнолітньої — за ч.1.

На жаль, кількість вироків у справах про притягнення до відповідальності за кіднепінг, не співмірна з кількістю дітей, зниклих безвісти.

Аналізуючи судову практику, можна дійти до висновку, що викрадення дітей відбуваються із наступних мотивів: задоволення статевої пристрасті, незаконного збагачення т ін.

Однак судова практика не відображає реальної картини. Значна кількість дітей залишається незнайденими до сьогодні. Оскільки цих дітей не знайшли, до відповідальності за їхнє викрадення жодну особу притягнуто не було. З тієї ж судової практики слідує, що до відповідальності притягаються саме ті винні особи, діяння яких було розкрито у короткий строк.

Окремим видом кіднепінгу, який набув поширення в Україні, є так званий «сімейний кіднепінг» — це викрадення дитини одним із батьків у іншого. Зустрічається він здебільшого у випадку розлучення подружжя. Часто один із батьків всупереч рішенню суду намагається вивезти чи взагалі вивозить дитину за кордон. Є батьки, що змінюють місце проживання щомісяця й не повідомляють про це колишню дружину чи чоловіка, які втрачають зв’язок із дитиною.

Такі випадки досить поширені, проте на законодавчому рівні відповідальності за сімейний кіднепінг поки не встановлено. Хоча деякі депутати ВРУ вже оголосили про те, що ними буде подано законопроєкт, який визначатиме поняття «сімейного кіднепінгу» та встановлюватиме відповідальність.

Причиною викрадення дітей може бути й чорна трансплантологія. Через те, що міжнародні нормативно-правові акти дозволяють лише посмертне донорство, через презумпцію незгоди на посмертне донорство та дефіцит донорів у світі, виникає великий попит на людські органи. Вірогідно, ці обставини і є причиною збільшення кількості випадків кіднепінгу.

Таким чином, більшість випадків кіднепінгу залишаються нерозслідуваними, а продавці органів людей, зокрема, дітей, — непокараними. Про це свідчать і фактичні обставини справ, що містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

На швидке збільшення кількості випадків викрадення дітей в Україні впинула нестабільна політична ситуація в нашій державі.

Аналізуючи усе вищевикладене, робимо висновок, що для зменшення кількості випадків кіднепінгу необхідно здійснювати превентивні заходи — навчати дітей правильного поводження з незнайомими дорослими, супроводжувати їх на прогулянках. Адже більшість випадків кіднепінгу можуть залишитися нерозслідуваними, а діти — незнайденими.