Коли Вам не виплачують заборгованість по зарплаті

Конституція України (ст. 43) гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується. Для цього держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці та заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Однак непоодинокі випадки, коли таке право роботодавцем порушується. Це може бути несвоєчасна виплата заробітної плати/авансу працюючим працівникам чи затримка розрахунку з працівником при звільненні. Передумови таких порушень досить різноманітні — від банального нехтування роботодавцем своїм обов'язком та строками виплати заробітної плати до причин, які на перший погляд є об'єктивними і не залежать від роботодавця, але впливають на його можливість оплачувати роботу найманих працівників і своєчасно розрахуватись з тими, хто звільняється.

Особливої актуальності і болючості ця тема набула з моменту запровадження карантинних обмежень, коли певні категорії роботодавців були вимушені скоротити усі витрати або взагалі тимчасово припинити діяльність. Карантин, безумовно, вплинув і на виплати по заробітним платам працівників.

Відповідальність за несвоєчасну виплату заробітної плати і несвоєчасний розрахунок зі звільненим працівником настає у разі наявності вини роботодавця, при цьому сама по собі відсутність у нього грошових коштів не є поважною причиною. Лише настання обставин непереборної сили, що об'єктивно унеможливлюють виконання, зокрема, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, можуть свідчити про відсутність вини роботодавця.

Тож, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник  має право звернутись до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати. Таке звернення може бути реалізоване шляхом подачі заяви про видачу судового наказу в порядку ст. 161 ЦПК України або позову.

Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Водночас Законом України «Про оплату праці» (ст. 34) передбачене право працівника на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. Розраховується така компенсація відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги в порядку, встановленому чинним законодавством. А ст. 117 КЗпП України закріплене право звільненого працівника на компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Кодекс законів про працю України не обмежує працівника у строках звернення до суду в разі порушення законодавства про оплату праці (ч. 2 ст. 233). Однак з кожного правила існують виключення. Наприклад, щодо вимог про виплату працівникові його серед нього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за ст. 117 КЗпП України слід враховувати, що суд може зменшити розмір такого відшкодування.

Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, чого, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом у інших формах».