Визнання особи недієздатною: правові наслідки та процедура в Україні

Ситуації, коли людина втрачає здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними внаслідок важкого захворювання чи психічного розладу, вимагають правового врегулювання. В Україні така процедура називається визнанням фізичної особи недієздатною і відбувається виключно через суд.

Недієздатність – це юридичний стан, за якого людина втрачає здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Недієздатна людина не може самостійно розпоряджатися своїм майном, підписувати договори, здійснювати інші юридично значущі дії.

Підстави для визнання людини недієздатною можуть бути різними.

Основними причинами є:

• Психічні розлади – такі захворювання, як шизофренія, біполярний розлад, важка депресія можуть призвести до втрати здатності керувати своїми діями.
• Вікові зміни– недієздатність у старості може бути спричинена хворобою Альцгеймера, деменцією або іншими віковими захворюваннями.
• Інтелектуальна недостатність – вроджені захворювання, такі як розумова відсталість, можуть стати підставою для визнання людини недієздатною.
• Травми і захворювання головного мозку– черепно-мозкові травми, інсульти можуть спричинити втрату здатності усвідомлювати і контролювати свої дії.

Важливо зазначити, що недієздатність та інвалідність – це різні юридичні поняття. Людина з інвалідністю може зберігати дієздатність, тоді як недієздатна людина повністю втрачає можливість ухвалювати юридично значущі рішення.

Фізична особа, тобто людина, визнається недієздатною за спеціальною процедурою місцевим загальним судом за її місцем проживання, а якщо вона перебуває на лікуванні у спеціалізованому лікувальному (психіатричному) закладі – за місцезнаходженням цього закладу.

Справи про визнання особи недієздатною розглядаються в рамках окремого провадження місцевим судом загальної юрисдикції за процедурою, встановленою Цивільним процесуальним Кодексом України, зокрема статтями 293 – 300.

Наслідком визнання особи недієздатною є втрата нею права на вчинення будь-яких правочинів (укладення угод, договорів, їх виконання). Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах може вчиняти лише її опікун. При цьому законодавством встановлено ряд правочинів, які заборонено вчиняти опікуну, а також правочини, для вчинення яких обов'язковим є отримання згоди органу опіки та піклування на їх укладення. Опікун також несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою.

Відповідно до ст. 40 Цивільного кодексу України  фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Визнаючи особу недієздатною, суд одночасно призначає їй опікуна. При цьому, особа яка звертається до суду з заявою про визнання фізичної особи недієздатною (надалі – "заявник"), може просити про призначення її чи будь-якої іншої особи опікуном тільки за умови отримання відповідного подання (висновку) органу опіки та піклування щодо погодження кандидатури опікуна.

У судовому рішенні про визнання особи недієздатною суд зобов'язаний встановити строк його дії. При цьому, максимальним строком, на який суд може встановити (визнати) фізичну особу недієздатною, є два роки.

Тобто, для продовження юридичного статусу недієздатності фізичної особи необхідно після набрання законної сили судовим рішенням кожні два роки звертатися до відповідного суду, який прийняв зазначене рішення, з клопотанням про продовження його строку дії.

Важливо! Клопотання про продовження строку визнання особи недієздатною слід подати  до суду не пізніше ніж за п'ятнадцять днів до закінчення строку, встановленого першим рішенням суду.