Історичні відомості про місто Знам'янка

Історія міста

Знам'янка заснована у 1869 році, коли відкрився рух поїздів на залізниці Одеса-Харків. Того року на галявині Чорного лісу, через яку пролягла ділянка Єлисаветград-Крюків, завершилося спорудження вокзалу та конторських приміщень. Свою назву станція дістала від села Знам'янки, розташованого за 3 км від неї. У серпні 1873 року відкрито рух поїздів на ділянці Знам'янка-Миколаїв, а ще через 3 роки - до Фастова. З невеликої залізничної станції Знам'янка перетворилася на залізничний вузол. Його розширення у наступні роки зумовило швидке зростання населення пристанційних селищ.

• ЗО квітня 1892 року в Знам'янці почав діяти лікувально-продовольчий пункт. Його працівники реєстрували заробітчан, здійснювали санітарний нагляд над ними, надавали амбулаторну допомогу хворим, відали видачею дешевих обідів. Першим завідуючим Знам'янським лікувально-продовольчим пунктом став лікар залізничної лікарні, досвідчений спеціаліст, брат видатного українського композитора М. В. Лисенка А. В. Лисенко.

Напередодні Першої світової війни у зв'язку з загальним економічним пожвавленням у країні значення Знам'янки як вузлової станції зросло.

 З історією Знам'янки кінця XIX - початку XX ст. пов'язане життя і діяльність відомих діячів української культури. Влітку 1892 року тут перебували сім'ї композитора М. В. Лисенка та драматурга М. П. Старицького. В Орловій Балці М. В. Лисенко зустрічався з Каролем Шимановським - майбутнім видатним польським композитором, працював над оркестровкою опери «Тарас Бульба». Теплу згадку про Знам'янку й Орлову Балку залишив польський письменник Ярослав Івашкевич. М. П. Старицький написав тут драму з народного побуту «Без світу». За порадою і творчою допомогою М. П. Старицького А. В. Лисенко 1898 року організував з робітників станції і депо аматорський музично-драматичний гурток. Одним з перших його спектаклів була п'єса «Не судилось». Тут провів своє дитинство і артист Ю. А. Лисенко, який згодом працював у театрі разом з М. К. Заньковецькою, П. К. Саксаганським та іншими видатними акторами.

Під час громадянської війни 1917-го - початку 1920-х років Знам'янка перебувала під владою різних військових формувань: уповноважених тимчасового уряду (меншовиків), більшовиків, представників Центральної Ради, Директорії, адміністрації австро-німецької окупації, повстанців, представників Холодно-ярської Республіки.

Після закінчення громадянської війни відбудова вузла і селища розгорнулася на повну силу. У перші роки непу тут працювало 14 підприємств.

7 березня 1923 року Знам'янка стала районним центром, якому підпорядковувалося 9 сільських рад. До 1925 року район входив до Олександрійського, а потім до Єлисаветградського округу. З утворенням району село Хвощевате (Патрина) злилося з селищем.

У роки довоєнних п'ятирічок було розширено паровозне і збудовано вагонне депо, автоконтрольний пункт і пункт технічного огляду. Зросла потужність електростанції, з'явилися нові локомотиви, верстати. Знам'янка стала однією з найбільших на Правобережній Україні «фабрик поїздів». Безперервним потоком в усі напрямки йшли звідси поїзди з рудою, нафтою, вугіллям, хлібом тощо. Розширювалася місцева промисловість. Наприкінці 1931 року створено деревообробний комбінат «Україна».

З травня 1930 року Знам'янку віднесено до категорії селищ міського типу. З 1932 року Знам'янка - райцентр Одеської області, з 1937 р. - Миколаївської, а з 1939 року - Кіровоградської області. У жовтні 1938 року робітниче селище Знам'янка, де проживало 14,6 тис. чол., переведено до розряду міст районного, а у серпні 1939 р. - обласного підпорядкування.

 З перших днів Великої Вітчизняної війни мешканці міста стали на захист Вітчизни. На станції Знам'янка формувалося і відправлялося на фронт щодня по декілька військових ешелонів. Всі служби вузла працювали чітко і злагоджено, незважаючи на те, що багато залізничників пішло на фронт.

5 серпня 1941 року гітлерівці захопили місто. У роки війни Знам'янський район став одним із центрів партизанського руху на Кіровоградщині. Особливо активізувалися дії партизан на початку 1943 року.

Восени 1943 року до Знам'янки наблизилися війська Радянської Армії. 19 жовтня битву за місто розпочали літаки, а в ніч проти 9 грудня, після тривалої артпідготовки, почався штурм вузла. Наступальні операції здійснювали частини 18-го і 29-го танкових корпусів 5-ї гвардійської танкової армії під командуванням генерал-полковника П. О. Ротмістрова, 6-ї, 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій 5-ї гвардійської армії, якою командував генерал-лейтенант О. С. Жадов, та стрілецький корпус, який очолював генерал-майор О. І. Ро-димцев. 9 грудня Знам'янку визволили від ворога. У визволенні міста активну участь брали партизанські загони під командуванням І. Д. Діброви, Є. І. Петрова, М. П. Кришталя, Г. М. Володіна, І. Ф. Присяжнюка, а також підпільники знам'ян-. ських диверсійних груп.

Понад 1 000 трудівників міста, які захищали Батьківщину на фронті, нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу.

У жовтні 1946 року виконком міськради затвердив схему генерального плану забудови міста. Розширилася привокзальна площа, почалося озеленення, брукування вулиць. На кінець 1949 року в місті стали до ладу основні магістралі водопостачання; промисловість і транспорт почали одержувати електроенергію з Олександрії. У 50-ті роки в Знам'янці розгорнулося спо­рудження багатьох підприємств, реконструювалися діючі. 1952 року закінчилося будівництво вокзалу. Розширення колійного господарства дало змогу збільшити пропускну здатність вузла. У грудні 1959 року вузол одержав струм з Кременчуцької ГЕС, завдяки чому стало можливим електрифікувати в 1962 році ділянку Знам'янка-П'ятихатки. Через рік потужні електровози пішли до Миронівки.

1965 року в Знам'янці почав працювати потужний маслосирзавод - найбільше підприємство молочної промисловості області. У1971 році став до ладу хлібозавод потужністю 50 тонн продукції на добу.

У центрі та на околицях міста виникли масиви багатоповерхових житлових будинків з комплексами підприємств побутового обслуговування.

Відома в області Знам'янська бальнеологічна лікарня відкрита в 1966 році на базі місцевих джерел мінеральної радоново-вуглекислої води. За бальнеологічним та кліматичним факторами, методами комплексної терапії та ефективністю лікування знам'янська здравниця не поступається перед давно відомими курортами.

Перлина Чорнолісся  Наталія Рудніченко

Залізнична станція Знам’янка — одна з найвідоміших для пересічного українця, адже тут зупиняється більшість потягів, що прямують до сонячного Криму. Саме у Знам’янці робить свою зупинку і один з найпопулярніших поїздів «Столичний експрес» Київ—Дніпропетровськ—Київ. Які ж цікаві історії ховає за собою залізничний вокзал цього міста? Дізнаймося разом!

Залізнична станція Знам’янка постала в 1869 р. за відкриття руху потягів на лінії Одеса—Харків. Свою назву вона отримала від розташованого за 3 км від неї села Знам’янка, заснованого 1730 р. переселенцями-старовірами з Орловської губернії. На вибір назви вплинула і шанована місцевими мешканцями-старообрядцями ікона Знамення Богородиці.

Зірки в глибинці

Залізнична станція Знам’янка з вокзалом та конторськими спорудами була побудована на так званій Галявині Чорного лісу, крізь який проходила залізнична колія Єлисаветград—Крюків. У серпні 1873 р. було відкрито рух поїздів на дільниці Знам’янка—Миколаїв, а ще через три роки потяги пішли до Фастова. Так, з невеликої станції перетворилася Знам’янка на залізничний вузол!

У ті часи залізничне сполучення було провідним чинником не лише економічного, а й культурного розвитку населеного пункту. Так сталося і зі Знам’янкою: наприкінці XIX—на початку XX ст. тут побувало чимало відомих діячів української культури. Влітку 1892 р. у Знам’янці перебували сім'ї композитора Миколи Лисенка та драматурга Михайла Старицького. В Орловій Балці  Лисенко зустрічався з Каролем Шимановським — майбутнім видатним польським композитором — та працював над оркестровкою опери «Тарас Бульба». 

У 1892 р. у Знам’янці почав діяти лікувально-продовольчий пункт. Його працівники реєстрували заробітчан, надавали амбулаторну допомогу хворим, відали видачею дешевих обідів. Першим завідувачем цього пункту був медик залізничної лікарні, брат Миколи Лисенка Андрій. За поради і творчої допомоги М.Старицького лікар А.Лисенко разом з робітниками станції та депо 1898 р. організував аматорський музично-драматичний гурток!

Під час Великої Вітчизняної війни вона стала одним з центрів партизанського руху на Кіровоградщині (на пам’ять про ці буремні роки у місті засновано кілька військових меморіалів). І ось війна скінчилася! Знам’янка почала своє відродження. У грудні 1959 р. залізничний вузол одержав струм з Кременчуцької ГЕС, завдяки чому стало можливим електрифікувати в 1962 р. дільницю Знам’янка—П’ятихатки. А через рік електровози пішли вже й до Миронівки.

Сучасна Знам’янка

У 1966 р. у Знам’янці на базі місцевих джерел мінеральної радоново-вуглекислої води відкривається бальнеологічна лікарня, що нині працює як санаторій. Завдяки особливим водним і кліматичним факторам, методам комплексної терапії та ефективності лікування знам’янська оздоровниця тепер добре відома не лише в Україні, а й у близькому зарубіжжі.

Якщо будете у Знам’янці, то приділіть пару годин для огляду міста. З просторої привокзальної площі, де стоїть пам’ятник-паровоз, прямуйте затишними вуличками до центру. Тут у 1993 р. було споруджено пам’ятник Тарасу Шевченку, а на площі міста височить обеліск воїнам-захисникам. У міському парку можна побачити столітні дуби-велетні, стоїть у нім і церква Святої Тетяни. Край Чорного лісу розташований меморіал, присвячений звільненню Знам’янки у грудні 1943 р. від фашистських загарбників. Не зайве зазирнути і в місцевий краєзнавчий музей, де історія Знам’янки постане у цікавих експонатах.  

Не менш цікаві туристичні маршрути вам запропонує і Знам’янський район. У селі Цибульове гордо височіє пам’ятник козаку Мамаю — великий камінь, на якому мозаїкою викладено портрет цього народного героя. Біля нього обладнано оглядовий майданчик, з якого відкривається вид на Мамаїв яр. Як твердять історики, Кіровоградська область — це єдиний регіон, топоніміка якого зберегла ім’я Мамая: ріка Мамайка, Мамаїв яр, Мамаєва балка, село Мамайка. 

А ось у селі Диківка, на березі Інгульця на пагорбі, розташований Богоявленський жіночий монастир, знаний навіть у суміжних з Україною державах завдяки образу святого Миколая Чудотворця. Монастир має понад 130-літню історію! Основний туристичний об’єкт — церква у формі хреста, побудована у ХІХ ст.

Зрештою, комфортно зупинитися на ночівлю після екскурсій або просто відпочити можна в готелі-ресторані «Орлине гніздо» (номер на двох — від 300 грн) у селі Суботці. До ваших послуг — страви національної кухні, прогулянки на човні по красивому озеру, рибальські снасті. Ось така вона розмаїта Знам’янська земля!