Хто має право на обов’язкову частку у спадщині?

Хто має право на обов’язкову частку у спадщині?

Складення заповіту – це можливість для людини самостійно визначити долю свого майна на випадок власної смерті. І нерідко трапляється, що спадкодавець приймає рішення не на користь родичів. Ба більше, вписує в заповіт тих, з ким навіть не має родинних зв’язків. Для захисту вразливої категорії з числа спадкоємців першої черги законом передбачена обов’язкова частка у спадщині.

Так, згідно зі статтею 1241 Цивільного Кодексу України, малолітні (до 14 років), неповнолітні (від 14 до 18), повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Слід зауважити, що коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначається у день відкриття спадщини. До речі, дане право не залежить від згоди інших спадкоємців і навіть волі спадкодавця. Та разом з тим, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва на право на спадщину на обов’язкову частку, то вони мають право звернутися з відповідним позовом до суду.

Спадкоємці інших черг, а також онуки і правнуки спадкодавця, батьки яких померли до відкриття спадщини, не мають права на обов’язкову частку при спадкуванні за заповітом.       Позбавлення права на обов’язкову частку в спадщині закон не передбачає.

Спадкоємець може відмовитись від отримання свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку, подавши до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву.

Якщо спадкоємець, який має право на обов’язкову частку у спадщині, не прийме спадкове майно у встановлений законом строк чи відмовиться від спадщини, майно успадковується спадкоємцями за заповітом.

Обов’язкова частка визначається шляхом визнання права за спадкоємцем на ідеальну частку спадщини чи виділенням йому при розділі визначених речей із спадкової маси. Якщо заповідається не все майно, обов’язкова частка виділяється, в першу чергу, за рахунок не заповіданої частини, а при її недостатності - за рахунок заповіданої.

Якщо спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку, в майні спадкодавця припадає частка, рівна обов’язковій або більша, то правила статті 1241 Цивільного кодексу України не застосовуються.

Обов’язкова частка – це мінімум того, що може дістати малолітній, неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець першої черги (за винятком зменшення її за рішенням суду). Тому на спадкоємця, який одержав саме цю частку, не може бути покладений заповідальний відказ, він не може бути зобов’язаний вчинити певну дію, спрямовану на досягнення суспільно-корисної мети, щодо цієї частки не може бути встановлений сервітут.

Всі ці обтяження можуть стосуватися лише того майна, яке перевищує обов’язкову частку в спадщині.